Header Ads

Загрузка...

Все, що ми можемо – це згадувати про нього. І не тільки післязавтра, коли його будуть опускати у землю, а якомога частіше…


Все, що ми можемо – це згадувати про нього. І не тільки післязавтра, коли його будуть опускати у землю, а якомога частіше…






Я буду йти до кінця. Я вже не можу зупинитись, коли стільки моїх хлопців полягло. Мені просто не дозволяє совість і я зроблю все, що можу.

Так він відповідав всім, хто вмовляв його кинути армію. Це казала людина, на очах якої помирали побратими в Луганському аеропорту. Людина, яка витягувала тіла своїх друзів після того, як 5-а рота 2-го бату 80-ї ОДШБр разом з Айдарівцями потрапила у засідку під Веселою Горою. Людина, яка бачила, на що петворився коридор смерті під Іловайськом.

Людина, яка посивіла у 21 рік.

Юрій Олександрович Колесник народився 22.03.1994 року у місті Дубровиця Рівненської області.

Закінчив 9 класів школи, після чого вступив до місцевого ліцею, у якому через 3 роки отримав фах “муляр – штукатур”. А далі одразу в його життя увійшла армія, якій він віддав увесь той невеличкий проміжок часу, який йому залишався у житті.

15.10.2013 року підписав із ЗСУ контракт. Спочатку проходив службу у 80-й десантно – штурмовій бригаді, у складі якої й зустрів війну.

Після всіх лютих боїв пекельного літа та початку осені 2014 року (він отримав контузію та проходив лікування в Одеському військовому шпиталі) Юрій Олександрович вступив на навчання до Військової Академії в Одесі, але не закінчив, адже виявив велике бажання повернутися на передову, тому був переведений до свого нового підрозділу.

Старший солдат, стрілець – зенітчик механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.

На деякий час був доправлений до Яворівського полігону, де був інструктором з саперного діла. Після поверненя у бригаду займався організацією та вдосконаленням саперної майстерності серед побратимів.

А як він малював, з-під його руки виходили справжні шедеври (батько Юрія – художник та зміг передати сину любов до цього вида мистецтва), дуже захоплювався татуюванням на патріотичну тематику, багато хлопців з бригад, у яких він служив, мають на своїх руках та плечах вічну та красиву згадку про свого бойового товариша. А деяких з тих, хто загинув у кривавих боях, впізнавали саме по малюнкам Юрія, які він наніс до того.

29.11.2015 року був нагороджений пам`ятним нагрудним знаком Міністерства Оборони України “Захиснику України”.

Загинув Юрій Олександрович 23 жовтня в зоні відповідальності ОТУ “Маріуполь” Донецької області внаслідок множинних осколкових уражень, отриманих через підрив на російській міні новітнього зразку під час встановлення сигнальних загороджень для запобігання прориву ворожих ДРГ.

Поховання заплановане на 27 жовтня у рідному місті. У нього залишились батьки, дві сестри та брат.

Все, що я можу – це написати про нього для нашої із вами пам’яті. Все, що ми можемо – це згадувати про нього. І не тільки післязавтра, коли його будуть опускати у землю, а якомога частіше.

Згадувати та дякувати цьому молодому хлопцю, який знав, що його може чекати, але все одно йшов до кінця.

Ян Осока